9. Енергетика

9.1. Правова база

Для Киргизької Республіки енергетичний сектор є одним із пріоритетних напрямків розвитку. На це впливають кілька факторів: великий невикористаний енергетичний потенціал країни (перш за все це стосується гідроенергетики та відновлюваних джерел енергії), спостережуваний ріст внутрішнього споживання електроенергії при одночасному збільшенні її дефіциту, зношення необхідного енергетичного обладнання з частими перевантаженнями та аваріями, а також великими втратами в енергомережах, високий ступінь централізованості генеруючих необхідну енергію потужностей, що створює «крихку» залежність від одного або кількох найбільших джерел та відсутність повноцінної замінної альтернативи або резерву.

З урахуванням вищезазначеного держава приймає різні заходи, спрямовані на розв’язання існуючих проблем та створення умов для розвитку енергетики, зокрема за рахунок будівництва та введення в експлуатацію відновлюваних джерел енергії (ВДЕ), включно з об’єктами малої енергетики.

Серед вжитих кроків є й правові, що полягають у вдосконаленні існуючої законодавчої бази та запровадженні різних заходів, які стимулюють розвиток енергетики. Указом Президента Киргизької Республіки від 16 червня 2026 року № 212 з 1 липня 2026 року по 30 червня 2027 року введено тимчасове правове регулювання суспільних відносин з метою реалізації заходів зі створення умов для залучення інвестицій у сферу ВДЕ та забезпечення енергетичної безпеки Киргизької Республіки.

9.2. Огляд регулювання енергетичного сектору

У Киргизькій Республіці генерація електроенергії відокремлена від передачі, розподілу та роздрібного постачання. Основними учасниками електроенергетичного сектору є: генеруючі організації - виробники або імпортери електроенергії; передавальні організації - мережеві/передавальні компанії; та енергопостачальні організації - розподільчі та збутові компанії.

Виробництво, передача, розподіл, продаж, експорт та імпорт електричної та теплової енергії підлягають ліцензуванню і можуть здійснюватися лише на підставі відповідної виданої ліцензії. Ліцензія не потрібна лише для: (i) виробництва електричної та теплової енергії, отриманої в результаті використання ВДЕ, (ii) виробництва електричної та теплової енергії з будь-яких джерел енергії для власного користування (при потужності до 1000 кВт для електричної енергії) та (iii) продажу електричної енергії від об’єктів мікрогенерації.

Енергосистема Киргизстану базується на гідроенергетичних ресурсах річок, головним чином річки Нарын. Найбільшу виробництво електроенергії в Киргизстані забезпечують великі гідроелектростанції (такі як Токтогульська, Курпсайська, Таш-Кумирська), на частку яких припадає до 85%. Решта частка виробництва електроенергії припадає на теплові електростанції (ТЕС), теплові електроцентралі (ТЕЦ) та відновлювані джерела енергії (малі гідроелектростанції (ГЕС), сонячні та вітрові станції та інші види ВДЕ). Хоча ГЕС лідирують за загальними річними показниками, їх виробництво сильно залежить від сезону та рівня води у водосховищах. Влітку ГЕС працюють на максимумі, а взимку, коли приплив води падає, навантаження на ТЕС/ТЕЦ суттєво зростає для забезпечення населення не лише електроенергією, а й теплом. ВДЕ займають швидкозростаючу частку в електроенергетиці Киргизстану, головним чином завдяки вводимим державою стимулюючим заходам, спрямованим на розвиток ВДЕ (зокрема завдяки податковим пільгам, тарифній політиці держави та звільненню від ліцензування).

Енергетичний сектор Киргизстану підлягає спеціальному тарифному регулюванню. Тарифи на електроенергію в Киргизстані регулюються державою в особі Департаменту з регулювання паливно-енергетичного комплексу при Міністерстві енергетики КР. Ціни наразі встановлюються згідно з Середньостроковою тарифною політикою, розрахованою на період з 2025 по 2030 роки. Регулювання жорстко розділене на дві площини: тарифи для кінцевих споживачів (населення та бізнес) і тарифи для закупівлі енергії у генераторів ВДЕ. Для кінцевих споживачів діє диференційована система тарифів, які залежать від обсягів споживаної енергії та сфери діяльності споживача. Для виробників ВДЕ держава гарантує купівлю всієї так званої «зеленої енергії» за умови відповідності встановленим вимогам, але правила ціноутворення за останні роки реформувалися для зниження навантаження на державний бюджет. Наразі в період окупності відповідних проєктів тариф, за яким держава закуповує енергію у виробників ВДЕ, прив’язаний до середнього тарифу для кінцевих споживачів, але не може перевищувати встановлений Міністерством енергетики КР верхній ліміт. Великі та середні проєкти ВДЕ розподіляються через державні тендери, тобто інвестори самі «змагаються», хто запропонує державі нижчу та вигіднішу ціну за свій кіловат/годину. Для зовсім невеликих приватних установок (так звана мікрогенерація) закупівля зафіксована строго на рівні середнього тарифу для населення. Законодавство КР також дозволяє виробникам ВДЕ укладати прямі договори з великими комерційними споживачами за вільною ринковою ціною (за наявності такої можливості).